001Witam Szanownych Państwa.
Uciekając rok temu przed straszną wojną, która wybuchła na terenie Ukrainy, przyjechałam z dziećmi do Polski.

Opowiem trochę o sobie, kim ja jestem i skąd pochodzę.
Nazywam się Mariana Berezhnytska (Bereżnycka). Mam męża i dwójkę dzieci: 14 letnią córkę i 8 letniego syna. Uwielbiam spędzać czas z nimi. Zawsze wymyślimy coś ciekawego razem.
Z zawodu jestem fryzjerem i stylistą manikiuru. Ukończyłam szkołę branżową w tym kierunku. Ostatnie kilka lat pracowałam jako przedstawiciel handlowy. Nie boje się podejmować wyzwań, które stają przede mną. Chętnie uczę się i przyswajam nową wiedzę. Pracowałam także w sklepie spożywczym jako sprzedawca, w supermarketach na stanowisku kasjera. Lubię komunikować z ludźmi, bo wtedy czuje, że żyje. Moją pasją są zwierzęta i dlatego mam psa oraz kota, które są urocze i bardzo ich lubię.
Pochodzę z zachodniej części Ukrainy z niewielkiego miasta Sambor, które znajduje się mniej więcej 50 km od granicy polsko-ukraińskiej. Całe moje życie spędziłam w tym mieście. Jest ono nie wielkie, ale zdecydowanie przestronne.

Jak to się stało, że jesteśmy w Polsce.
Nigdy wcześniej bym nie pomyślała, że zostawię swoje miasto i swój dom, tym bardziej w taki sposób, ale życie na nas ma swoje plany. Żyliśmy sobie wszyscy spokojnie, aż do czasu, kiedy Rosja zaatakowała nasz kraj.
To był zupełnie zwykły dzień 24 luty 2022 r. Ja zbierałam się do pracy, moje dzieci do szkoły, gdy nagle, jakieś 10 km od nas, usłyszeliśmy wybuchy. Powiem szczere to było przerażające uczucie strachu i bezradności. Nie wiedziałam co mam zrobić, do kogo dzwonić, a tym bardziej, gdzie iść. Bałam się o życie moich dzieci. Postanowiłam, że trzeba ratować ich i uciekać. Ale powstało przed mną pytanie - dokąd? Nie wiedziałam, co ze sobą mam brać. Wzięliśmy tylko najważniejsze rzeczy, dokumenty, pieniądze oraz odzież na zmianę. I pojechałam z dziećmi na granicę. Mieliśmy nadzieje, że to bardzo szybko się zakończy. Więc tych kilka dni spędziliśmy koło Przemyśla w oczekiwaniu na wiadomości, że możemy wracać do domu, ale niestety tak się nie stało. Z tym strasznym uczuciem udaliśmy się jak najdalej od wojny. Ruszyliśmy do Nowogardu. Po drodze widziałam, jak obywatele Polski byli zaangażowani w pomocy dla Ukraińców. Trudno jest wyrazić słowami, ile wsparcia wszyscy otrzymali i nadal otrzymują od nich. Za co jesteśmy bez miary wdzięczni.
Konkretnie w Nowogardzie wspierała nas i pomogła nam we wszystkim cudowna rodzina z Ukrainy, która tu mieszka już od kilku lat. Później poznaliśmy wspaniałą polską rodzinę, która okazała nam dobre serca i przyjęła pod swój dach. Na dzień dzisiejszy śmiało mogę powiedzieć, że jesteśmy teraz przyjaciółmi! Jesteśmy bardzo wdzięczni obu rodzinom za wszystko.

002Moje życie w Nowogardzie.
Od samego początku moje dzieci poszli do polskiej szkoły. Uczestniczyłam w różnych warsztatach i zajęciach, jakie były zorganizowane w Nowogardzie. Ale nie zapominajmy, że wszystko to, co odbywało się i nadal odbywa się w Nowogardzie, jest zasługą wielu osób, w tym i samego Burmistrza Nowogardu Roberta Czapli, za co chciałabym w imieniu własnym i imieniu wszystkich Ukraińców serdecznie podziękować.

004Niedługo po moim przyjeździe zostało otwarte Centrum Pomocy dla uchodźców z Ukrainy, które znajdowało się przy ul. Młynarska 7g. Chciałam też pomagać i zgłosiłam się jako wolontariusz. Jestem dziś wdzięczna pastorowi Cezaremu Komisarzowi z Kościoła Ewangelicznych Chrześcijan w Nowogardzie za wsparcie dla Ukraińców i za przyjęcie mnie do zespołu wolontariuszy.



003Niedawno otrzymałam również wspaniałą ofertę pracy od burmistrza Roberta Czapli, której nie mogłam odmówić. Ponieważ Burmistrz troszczy się i martwi nie tylko o los obywateli Polski, a także o los Ukraińców, którzy przebywają na terenie Gminy Nowogard, zaoferowano mi miejsce Krystyny Radkowskiej, dotychczasowego pełnomocnika Burmistrza Nowogardu do spraw Polsko-Ukraińskich. Ponieważ zakończyła Ona swoją misje w Polsce i wróciła do domu na Ukrainę. Mam nadzieje, że godnie zastąpię Krystynę i postaram się zrobić jak najwięcej, aby być użyteczną dla Państwa. Uczucie wdzięczności nie opuszcza mnie cały czas.
Kontaktować się ze mną można pod numerem telefonu: 0690 800 077 albo w Urzędzie Miejskim w Nowogardzie, na Placu Wolności 1, w pok. 205.

Serdecznie zapraszam.
Drodzy przyjaciele mam nadzieje, że będzie nam się dobrze współpracowało. Mam też nadzieję, że pisane przeze mnie artykuły przyniosą Wam wiele użytecznych informacji.
Do zobaczenia w następnych relacjach.

Mariana Berezhnytska
pełnomocnik Burmistrza
ds. polsko-ukraińskich

* * *

Вітаю. пані та панове.
Рік тому, рятуючись від страшної війни, яка почалася в Україні, я приїхала з дітьми до Польщі.

Дозвольте мені розповісти вам трохи про себе, хто я і звідки.
Мене звати Мар'яна Бережницька. Маю чоловіка та двох дітей: доньку 14 років та сина 8 років. Я люблю проводити з ними час. Ми завжди разом придумуємо щось цікаве.
За фахом я перукар та стиліст з манікюру. Я закінчила технікум за цим напрямком. Останні кілька років я працювала торговим представником. Я не боюся приймати виклики, які стоять переді мною. Маю бажання вчитися та здобувати нові знання. Також працювала в магазині продавцем, в супермаркетах касиром. Мені подобається спілкуватися з людьми, бо тоді я відчуваю що живу. Моя пристрасть - тварини, тому у мене є собака і кіт, вони милі і мені дуже подобаються.
Я родом із західної частини України, з маленького містечка Самбір, яке знаходиться приблизно в 50 км від польсько-українського кордону. Я прожила у цьому місті все своє життя. Воно не величезне, але точно просторе.

Як так сталося, що зараз ми в Польщі.
Раніше я б ніколи не подумала, що покину своє місто і дім, тим більше отак, але життя має на нас свої плани. Ми всі жили мирно, поки Росія не напала на нашу країну.
Це був абсолютно звичайний день, 24 лютого 2022 року. Я збиралася на роботу, діти до школи, як раптом приблизно за 10 км від нас почулися вибухи. Чесно кажучи, це було жахливе відчуття страху і безпорадності. Я не знала, що робити, кому дзвонити, а тим більше куди йти. Я боялася за життя своїх дітей. Вирішила врятувати їх і втекти. Але переді мною постало питання - куди? Я не знала, що взяти з собою. Ми взяли лише найголовніше, документи, гроші та змінний одяг. І я поїхала з дітьми на кордон. Ми сподівалися, що це дуже скоро закінчиться. Тож кілька днів ми провели під Перемишлем, чекаючи звістки, що можна їхати додому, але на жаль, цього не сталося. З цим жахливим відчуттям вирушили якомога далі від війни. Ми поїхали в Новогард. По дорозі я бачила, як громадяни Польщі залучаються до допомоги українцям. Важко передати словами, скільки підтримки всі отримали і продовжують отримувати від них. За що ми безмірно вдячні.
Зокрема, у Новогарді нас у всьому підтримувала та допомагала чудова сім’я з України, яка живе тут уже кілька років. Пізніше ми познайомилися з надзвичайною польською сім’єю, яка відкрила нам добрі серця і взяла нас під свій дах. Від сьогодні я з упевненістю можу сказати, що ми тепер друзі! Ми дуже вдячні обом родинам за все.

Моє життя в Новогарді.
З самого початку мої діти ходили до польської школи. Я брала участь у різноманітних гуртках та заняттях, організованих у Новогарді. Але не забуваймо, що все, що відбувалося і відбувається в Новогарді, є заслугою багатьох людей, включно з мером Новогарда Робертом Чаплею, за що я хочу Вам подякувати від себе та від імені всіх українців. .
Незабаром після мого приїзду відкрився Центр допомоги біженцям з України на вул. Млинарська 7г. Я теж хотіла допомогти і пішла волонтером. Сьогодні я вдячна пастору Цезарю Комісару з Церкви Християн Віри Євангельської в Новогарді за підтримку українців і за те, що прийняв мене в команду волонтерів.
Нещодавно я також отримала чудову пропозицію роботи від мера міста Новогарда Роберта Чаплі, від якої я не могла відмовитися. Оскільки міський мер дбає і турбується не лише про долю польських громадян, а й про долю українців, які проживають у районі Новогарда, мені запропонували місце Христини Радковської, до цього часу уповноваженої особи мера міста Новогарда у польсько-українських справах. Тому, що вона завершила свою місію в Польщі і повернулася додому в Україну. Сподіваюся, що гідно заміню Христину і постараюся зробити якомога більше, щоб бути вам корисною. Почуття вдячності не покидає мене.
Ви можете зв’язатися зі мною за телефоном: 0690 800 077 або в Ратуші в місті Новогард, Площа Свободи 1, кабінет №. 205.

Я Вас щиро запрошую.

Дорогі друзі, я сподіваюся, що нам буде добре працювати разом. Я також сподіваюся, що написані мною статті принесуть вам багато корисної інформації.

До нових зустрічей.

Мар'яна Бережницька
уповноважена особа
мера міста до справ
польсько-українських