001Witam Szanownych Państwa.
Uciekając rok temu przed straszną wojną, która wybuchła na terenie Ukrainy, przyjechałam z dziećmi do Polski.

Opowiem trochę o sobie, kim ja jestem i skąd pochodzę.
Nazywam się Mariana Berezhnytska (Bereżnycka). Mam męża i dwójkę dzieci: 14 letnią córkę i 8 letniego syna. Uwielbiam spędzać czas z nimi. Zawsze wymyślimy coś ciekawego razem.
Z zawodu jestem fryzjerem i stylistą manikiuru. Ukończyłam szkołę branżową w tym kierunku. Ostatnie kilka lat pracowałam jako przedstawiciel handlowy. Nie boje się podejmować wyzwań, które stają przede mną. Chętnie uczę się i przyswajam nową wiedzę. Pracowałam także w sklepie spożywczym jako sprzedawca, w supermarketach na stanowisku kasjera. Lubię komunikować z ludźmi, bo wtedy czuje, że żyje. Moją pasją są zwierzęta i dlatego mam psa oraz kota, które są urocze i bardzo ich lubię.
Pochodzę z zachodniej części Ukrainy z niewielkiego miasta Sambor, które znajduje się mniej więcej 50 km od granicy polsko-ukraińskiej. Całe moje życie spędziłam w tym mieście. Jest ono nie wielkie, ale zdecydowanie przestronne.

Jak to się stało, że jesteśmy w Polsce.
Nigdy wcześniej bym nie pomyślała, że zostawię swoje miasto i swój dom, tym bardziej w taki sposób, ale życie na nas ma swoje plany. Żyliśmy sobie wszyscy spokojnie, aż do czasu, kiedy Rosja zaatakowała nasz kraj.
To był zupełnie zwykły dzień 24 luty 2022 r. Ja zbierałam się do pracy, moje dzieci do szkoły, gdy nagle, jakieś 10 km od nas, usłyszeliśmy wybuchy. Powiem szczere to było przerażające uczucie strachu i bezradności. Nie wiedziałam co mam zrobić, do kogo dzwonić, a tym bardziej, gdzie iść. Bałam się o życie moich dzieci. Postanowiłam, że trzeba ratować ich i uciekać. Ale powstało przed mną pytanie - dokąd? Nie wiedziałam, co ze sobą mam brać. Wzięliśmy tylko najważniejsze rzeczy, dokumenty, pieniądze oraz odzież na zmianę. I pojechałam z dziećmi na granicę. Mieliśmy nadzieje, że to bardzo szybko się zakończy. Więc tych kilka dni spędziliśmy koło Przemyśla w oczekiwaniu na wiadomości, że możemy wracać do domu, ale niestety tak się nie stało. Z tym strasznym uczuciem udaliśmy się jak najdalej od wojny. Ruszyliśmy do Nowogardu. Po drodze widziałam, jak obywatele Polski byli zaangażowani w pomocy dla Ukraińców. Trudno jest wyrazić słowami, ile wsparcia wszyscy otrzymali i nadal otrzymują od nich. Za co jesteśmy bez miary wdzięczni.
Konkretnie w Nowogardzie wspierała nas i pomogła nam we wszystkim cudowna rodzina z Ukrainy, która tu mieszka już od kilku lat. Później poznaliśmy wspaniałą polską rodzinę, która okazała nam dobre serca i przyjęła pod swój dach. Na dzień dzisiejszy śmiało mogę powiedzieć, że jesteśmy teraz przyjaciółmi! Jesteśmy bardzo wdzięczni obu rodzinom za wszystko.

002Moje życie w Nowogardzie.
Od samego początku moje dzieci poszli do polskiej szkoły. Uczestniczyłam w różnych warsztatach i zajęciach, jakie były zorganizowane w Nowogardzie. Ale nie zapominajmy, że wszystko to, co odbywało się i nadal odbywa się w Nowogardzie, jest zasługą wielu osób, w tym i samego Burmistrza Nowogardu Roberta Czapli, za co chciałabym w imieniu własnym i imieniu wszystkich Ukraińców serdecznie podziękować.

004Niedługo po moim przyjeździe zostało otwarte Centrum Pomocy dla uchodźców z Ukrainy, które znajdowało się przy ul. Młynarska 7g. Chciałam też pomagać i zgłosiłam się jako wolontariusz. Jestem dziś wdzięczna pastorowi Cezaremu Komisarzowi z Kościoła Ewangelicznych Chrześcijan w Nowogardzie za wsparcie dla Ukraińców i za przyjęcie mnie do zespołu wolontariuszy.



003Niedawno otrzymałam również wspaniałą ofertę pracy od burmistrza Roberta Czapli, której nie mogłam odmówić. Ponieważ Burmistrz troszczy się i martwi nie tylko o los obywateli Polski, a także o los Ukraińców, którzy przebywają na terenie Gminy Nowogard, zaoferowano mi miejsce Krystyny Radkowskiej, dotychczasowego pełnomocnika Burmistrza Nowogardu do spraw Polsko-Ukraińskich. Ponieważ zakończyła Ona swoją misje w Polsce i wróciła do domu na Ukrainę. Mam nadzieje, że godnie zastąpię Krystynę i postaram się zrobić jak najwięcej, aby być użyteczną dla Państwa. Uczucie wdzięczności nie opuszcza mnie cały czas.
Kontaktować się ze mną można pod numerem telefonu: 0690 800 077 albo w Urzędzie Miejskim w Nowogardzie, na Placu Wolności 1, w pok. 205.

Serdecznie zapraszam.
Drodzy przyjaciele mam nadzieje, że będzie nam się dobrze współpracowało. Mam też nadzieję, że pisane przeze mnie artykuły przyniosą Wam wiele użytecznych informacji.
Do zobaczenia w następnych relacjach.

Mariana Berezhnytska
pełnomocnik Burmistrza
ds. polsko-ukraińskich

* * *

Вітаю. пані та панове.
Рік тому, рятуючись від страшної війни, яка почалася в Україні, я приїхала з дітьми до Польщі.

Дозвольте мені розповісти вам трохи про себе, хто я і звідки.
Мене звати Мар'яна Бережницька. Маю чоловіка та двох дітей: доньку 14 років та сина 8 років. Я люблю проводити з ними час. Ми завжди разом придумуємо щось цікаве.
За фахом я перукар та стиліст з манікюру. Я закінчила технікум за цим напрямком. Останні кілька років я працювала торговим представником. Я не боюся приймати виклики, які стоять переді мною. Маю бажання вчитися та здобувати нові знання. Також працювала в магазині продавцем, в супермаркетах касиром. Мені подобається спілкуватися з людьми, бо тоді я відчуваю що живу. Моя пристрасть - тварини, тому у мене є собака і кіт, вони милі і мені дуже подобаються.
Я родом із західної частини України, з маленького містечка Самбір, яке знаходиться приблизно в 50 км від польсько-українського кордону. Я прожила у цьому місті все своє життя. Воно не величезне, але точно просторе.

Як так сталося, що зараз ми в Польщі.
Раніше я б ніколи не подумала, що покину своє місто і дім, тим більше отак, але життя має на нас свої плани. Ми всі жили мирно, поки Росія не напала на нашу країну.
Це був абсолютно звичайний день, 24 лютого 2022 року. Я збиралася на роботу, діти до школи, як раптом приблизно за 10 км від нас почулися вибухи. Чесно кажучи, це було жахливе відчуття страху і безпорадності. Я не знала, що робити, кому дзвонити, а тим більше куди йти. Я боялася за життя своїх дітей. Вирішила врятувати їх і втекти. Але переді мною постало питання - куди? Я не знала, що взяти з собою. Ми взяли лише найголовніше, документи, гроші та змінний одяг. І я поїхала з дітьми на кордон. Ми сподівалися, що це дуже скоро закінчиться. Тож кілька днів ми провели під Перемишлем, чекаючи звістки, що можна їхати додому, але на жаль, цього не сталося. З цим жахливим відчуттям вирушили якомога далі від війни. Ми поїхали в Новогард. По дорозі я бачила, як громадяни Польщі залучаються до допомоги українцям. Важко передати словами, скільки підтримки всі отримали і продовжують отримувати від них. За що ми безмірно вдячні.
Зокрема, у Новогарді нас у всьому підтримувала та допомагала чудова сім’я з України, яка живе тут уже кілька років. Пізніше ми познайомилися з надзвичайною польською сім’єю, яка відкрила нам добрі серця і взяла нас під свій дах. Від сьогодні я з упевненістю можу сказати, що ми тепер друзі! Ми дуже вдячні обом родинам за все.

Моє життя в Новогарді.
З самого початку мої діти ходили до польської школи. Я брала участь у різноманітних гуртках та заняттях, організованих у Новогарді. Але не забуваймо, що все, що відбувалося і відбувається в Новогарді, є заслугою багатьох людей, включно з мером Новогарда Робертом Чаплею, за що я хочу Вам подякувати від себе та від імені всіх українців. .
Незабаром після мого приїзду відкрився Центр допомоги біженцям з України на вул. Млинарська 7г. Я теж хотіла допомогти і пішла волонтером. Сьогодні я вдячна пастору Цезарю Комісару з Церкви Християн Віри Євангельської в Новогарді за підтримку українців і за те, що прийняв мене в команду волонтерів.
Нещодавно я також отримала чудову пропозицію роботи від мера міста Новогарда Роберта Чаплі, від якої я не могла відмовитися. Оскільки міський мер дбає і турбується не лише про долю польських громадян, а й про долю українців, які проживають у районі Новогарда, мені запропонували місце Христини Радковської, до цього часу уповноваженої особи мера міста Новогарда у польсько-українських справах. Тому, що вона завершила свою місію в Польщі і повернулася додому в Україну. Сподіваюся, що гідно заміню Христину і постараюся зробити якомога більше, щоб бути вам корисною. Почуття вдячності не покидає мене.
Ви можете зв’язатися зі мною за телефоном: 0690 800 077 або в Ратуші в місті Новогард, Площа Свободи 1, кабінет №. 205.

Я Вас щиро запрошую.

Дорогі друзі, я сподіваюся, що нам буде добре працювати разом. Я також сподіваюся, що написані мною статті принесуть вам багато корисної інформації.

До нових зустрічей.

Мар'яна Бережницька
уповноважена особа
мера міста до справ
польсько-українських

Wywiad z Martyną Rogala-Bator. Stowarzyszenie Karuna
Martyna Rogala-Bator jest nauczycielką języka Polskiego od 13 lat. A od niedawna także prezeską stowarzyszenia Karuna.

KR: Martyna, w pierwszej kolejności chciałam by Ci podziękować za wsparcie Ukraińców, za to ze prowadzisz lekcji dla moich rodaków bezpłatnie już tyle czasu. Pamiętam jak poznaliśmy się w końcu maja zeszłego roku. Uczestniczymy razem w projekcie od Nowogardzkiego Forum Organizacji Pozarządowych pod tytułem „Wspieramy i integrujemy się z obywatelami z Ukrainy”. Byłam na pierwszej lekcji i widziałam że świetnie sobie radzisz, ze rozumiesz Ukraińców i ze naprawdę lubisz to co robisz. Czy Ty wcześniej nauczałaś Ukraińców, czy to było Twoje pierwsze doświadczenie?
- Wcześniej uczyłam już w szkołach dzieci z Ukrainy, który jeszcze przed wojną pojawiali się tutaj w Nowogardzie. Uczyłam tez młodzież. Ale, myślę ze też nasze języki są bardzo podobne: mamy wspólną słowiańską dusze, wspólne korzenia, mentalność i bardzo dużo nas łączy. Więcej na pewno nas łączy niż dzieli. Zauważyłam że naszi przyjacieli z Ukrainy bardzo szybko uczą się języka Polskiego. Ja też przy okazji uczę się języka Ukraińskiego.

To jest bardzo mile, tak wspieracie się nawzajem. Powiedz co spowodowało ze zaczęłaś prowadzić kursy dla Ukraińców?
- Jak zaczęła się wojna to w polskich sercach praktycznie u każdego był taki zryw że chcemy pomagać. Każdy robił to tak jak potrafił. Wiedziałam że ja mogę uczyć, dać swoją wiedzę i czas. Więc jak tylko pojawiła się możliwość napisałam ogłoszenie na Facebooku. Odezwali się kilka osób i zostałam zaproszona do tego projektu (od NFOP). Teraz jeszcze w Lobzie biorę udział w projekcie gdzie uczę języka polskiego. Także mam bardzo wielu przyjaciół śród Ukraińców.

Do mnie każdy dzień przychodzą ludzi, którym ciężko nauczyć się mówić po Polsku. Co mogłabyś poradzić takim osobom?
- Powiem tak: najszybciej uczymy się języka Polskiego jak przebywamy z Polakami, czyli w taki bardzo naturalny sposób. Trzeba żeby ludzi nie bali się mówić, mieli odwagę powiedzieć jak nie zrozumieli, oglądali polską telewizję, czytali artykuły na Facebooku, słuchali Polskich piosenek. I powolutku się uda.

Świetne rady. Sama uwielbiam słuchać Polską muzykę, też mi to pomaga. A czy masz czasem myśli ze masz już dość? Co w takich chwilach Ciebie motywuje?
- Tak ,czasami jestem zmęczona bo oprócz zajęć nauki języka Polskiego prowadzę jeszcze inne zajęcia. I uczę dodatkowo dzieci Polskie, przygotowuje do egzaminów, prowadzę stowarzyszуnie. Też mam małe dzieci w domu. Ale motywują mnie ludzie. Ja uwielbiam przebywać z ludźmi, żartujemy, śmiejemy się i powiem że ja z tych zajęć wychodzę zrelaksowana. Lubię uczyć języka polskiego.

I to jest najważniejsze – robić to, co lubisz. Porozmawiajmy teraz o Stowarzyszeniu Karuna. Na czym ono polega? Kto może uczestniczyć?
- Stowarzyszenie Karuna służy rozwojowi kobiet, budowaniu kobiecej siły, mocy. Same słowo „Karuna” oznacza „miłość współczująca”. Nie jesteśmy feministkami, absolutnie nie. Raczej patrzymy w stronę takiej bardziej delikatnej struktury kobiety, która zarówno jest właśnie tą siłą. Chcemy wykorzystać atuty kobiece, jakich nie mają mężczyźni. Pragniemy przypomnieć kim naprawdę jesteśmy. Każda dziewczyna otrzyma tu wparcie, mamy psychologów, psychoterapeutkę, pedagoga, medytujemy, uprawiamy jogę. Przychodzą kobiety które kierują do nas z CUS. Powstała świetna grupa gdzie jesteśmy już przyjaciółkami i bardzo się wspieramy. Dostaliśmy dotacje od Gminy, to nas motywuje i daje możliwość sfinansować warsztaty terapeutyczne. Mamy mnóstwo pomysłów.

Jak myślisz dla czego kobietom warto uczestniczyć w Stowarzyszeniu Karuna?
- Myślę że warto przyjść na nasze zajęcia bo to jest taki czas, kiedy kobieta może się skupić tylko na sobie, zajrzeć do własnego serca,z obaczyć co tam gra. Często nie mamy na to czasu. Kobiety są bardzo silne i często nosimy swój ból w samotności. W naszym Stowarzyszeniu otwieramy się, zaczynamy zaglądać do swojej duszy. Pomału wyrzucamy z siebie to co boli i przychodzi moment kiedy się uleczamy. Każda kobieta może coś dać innej kobiecie: miłość, czułość, wsparcie, rade, przyjaźń.

Już chce do Was przyjść! Kiedy odbędzie się następne spotkanie Karuny i co będziecie robić?
- Zaplanowałam następne spotkanie 1.04.2023 r. Myślę że będziemy pracować z emocjami, oprócz tego zrobimy medytacje i jakieś rękodzieło. Wszystkie szczegóły będą napisane na stronie. Serdecznie zapraszamy dziewczyny z Ukrainy i także Polki do naszego Stowarzyszenia Karuna.

Dziękuję bardzo. Jakie masz plany na przyszłość? Może chcesz założyć własną szkole albo kursy?
-Tak, chciałabym rozwijać właśnie taką działalność śród kobiet. Mam już napisanych kilka programów na kilkudniowe kursy, treningi, spotkania. Jestem bardzo podekscytowana tym!

Martyna, jesteś naprawdę inspirującą kobietą od której bije pozytywną energią. Zycie Ci powodzenia we wszystkich poczynaniach i działalnościach. A naszym czytelnikom dużo chęci do poznania języka Polskiego i rozwoju wewnętrznego.

Drodzy przyjaciele, to jest mój ostatni artykuł. Wracam do Ukrainy. Dziekuje wszystkim, kto czytał naszą rubrykę, mam nadzieje że była ona dla Was korzystna. Życze pokoju nam wszystkim i powodzenia!

Krystyna Radkovska,
pełnomocnik Burmistrza
ds. polsko-ukraińskich

 * * *

Мартина Рогала-Батор є вчителькою польської мови з 13-річним стажем. А віднедавна ще й директоркою організації “Каруна”.

К.Р.: Мартино, насамперед, хочу подякувати Тобі за підтримку українців, за те, що проводиш безкоштовні уроки для моїх співвітчизників вже понад рік ш робиш це з великою любов’ю. Пам'ятаю, як ми познайомилися в кінці травня минулого року. Ми разом брали участь у проєкті Новогардського форуму позаурядових організацій під назвою «Підтримуємо та інтегруємося з громадянами України». Я була на першому уроці і бачила як гарно Ти ладнаєш з українцями і що Тобі дуже подобається те, що Ти робиш. Ти раніше навчали українців чи це був Твій перший досвід?
Раніше я навчала у школах дітей з України, які до війни приїздили сюди, в Новогард. І я також навчала підлітків. Але, вважаю, що наші мови дуже схожі: у нас спільна слов'янська душа, спільне коріння, менталітет і у нас багато спільного. Безумовно, нас об’єднує більше, ніж роз’єднує. Я помітила, що наші друзі з України дуже швидко вивчають польську. Я, при нагоді, теж вчу українську мову.

Це дуже мило, Ви так між собою обмінюєтесь досвіом. Скажи, що Тебе спонукало почати вести курси для українців?
– Коли почалася війна, у польських серцях був такий сплеск, що ми хотіли допомогати. Кожен робив те, що міг. Я знала, що можу викладати, віддавати свої знання і час. Тож як тільки з’явилася можливість, я опублікувала оголошення у Facebook. Зі мною зв’язалося кілька людей і мене запросили в цей проєкт (від НФОП). Зараз, ще в Лобезі, я беру участь у проєкті, де викладаю польську мову. Також маю багато друзів серед українців.

Щодня до мене приходять люди, яким важко навчитися говорити польською. Що б Ти могла їм порадити?
– Скажу так: найшвидше можна вивчити польську мову, спілкуючись з поляками, тобто дуже природно. Люди не повинні боятися говорити, мати сміливість перепитати, якщо вони не зрозуміли. Дивитися польське телебачення, читати статті у Facebook, слухати польські пісні і все вдасться.

Чудові поради. Я сама люблю слухати польську музику, мені це також допомагає. Ти коли-небудь думала, що вже втомилася і хрочеш все кинути? Що Тебе мотивує в такі моменти працювати далі?
– Так, інколи я втомлююся, тому що окрім викладання польської мови маю ще й інші заняття. Також навчаю польських дітей, готую їх до іспитів, веду торганізацію. У мене вдома маленькі діти. Але мене мотивують люди. Я люблю бути з людьми, ми жартуємо, ми сміємося і можу сказати, що виходжу з цих занять ці розслаблена. Мені подобається навчати людей польської мови.

І це найважливіше – робити те, що тобі подобається. Розкажи нам детальніше про Свою організацію “Каруна”. На чому вона полягає? І хто може бути її членом?
- Організація “Каруна” служить розвитку жінок, створенню жіночої сили та незламності. Саме слово “Каруна” означає “співчутлива любов”. Ми не феміністки, абсолютно ні. Швидше, ми розглядаємо делікатну структуру жінки, яка також є цією самою силою. Ми навчаємося використовувати наші сильні сторони, яких немає у чоловіків. Ми хочемо пригадати, ким є насправді. Тут кожна дівчина отримає підтримку, у нас є психологи, психотерапевт, викладач, ми медитуємо, займаємось йогою. Є жінки, яких направляють до нас з CUS. Створилася чудова група, де ми всі дружимо і дуже підтримуємо одна одну. Ми отримали фінансування від Гміни, це мотивує нас і дає можливість оплачувати терапевтичні майстеркласи. У нас дуже багато різних ідей.

Чому, на Твою думку, жінкам варто приходити до організації “Каруна”?
– Я вважаю, що варто приходити на наші заняття, тому що це час, коли жінка може зосередитись лише на собі, зазирнути у власне серце, побачити, що там відбувається. Ми часто не маємо на це часу. Жінки дуже сильні, вони переважно несуть свій біль на самоті. У нашій організації ми відкриваємося, починаємо заглядати у свою душу. Ми повільно відпускаємо те, що болить, і настає момент, коли ми зцілюємося. Кожна жінка може щось дати іншій: любов, ніжність, підтримку, пораду, дружбу.

Я вже хочу до Вас прийти! Коли наступна зустріч “Каруни” і що ви будете робити?
– Наступну зустріч я запланувала на 1 квітня 2023 року. Думаю, ми будемо працювати над емоціями, крім того, будемо медитувати і займатися рукоділлям. Всі деталі будуть на нашій сторінці. Щиро запрошуємо жінок з України, а також польських жінок до нашої організації “Каруна”!

Велике Тобі спасибі. Які маєш плани на майбутнє? Можливо, хочеш відкрити власну школу чи курси?
– Так, я б хотіла б розвивати цю діяльність серед жінок. Я вже написала пару програм для кількаденних курсів, тренінгів, зустрічей. Я дуже захоплена цією справою!

Мартино, Ти справді надихаюча жінка з чудовою позитивною енергією. Бажаю Тобі успіхів у всіх починаннях і справах!
А наших читачам бажаю наснаги до вивчення польської мови та мотивації до внутрішнього розвитку. Дорогі друзі, це була моя остання стаття. Я повертаюся до України. Велике спасибі усім, хто читав мою рубрику. Сподіваюся, Ви знайшли корисну інформацію для себе. Миру нам усім!

Христина Радковська,
уповноважена особа мера міста
до справ польсько-українських

 

O dokumentach i rodzajach pomocy z tytułu urodzenia dziecka
Witajcie drodzy przyjaciele!

Zgodnie z obietnicą piszę kolejny artykuł o Julii, która, jak pamiętacie, urodziła dziecko w Nowogardzie. Pierwszy artykuł zawierał informacje dotyczące samej ciąży i porodu. W tym zaś Julia opowie nam o tym, co dalej po narodzinach dziecka. Jakie dokumenty dla dziecka trzeba wyrobić? Jaką pomoc można uzyskać? I nurtujące wielu z was pytanie: jeżeli dziecko urodziło się w Polsce, czy automatycznie otrzyma polskie obywatelstwo?

KR. Julia urodziłaś dziecko i po kilku dniach zostałaś wypisana z dzieckiem. Jakie były twoje kolejne kroki?
- Bardzo ważna rzecz - to nie zostaniesz wypisany ze szpitala, jeżeli nie będziesz mieć fotelika samochodowego dla dziecka. W samochodzie musi być fotelik dla dziecka. Należy przyjść na oddział z fotelikiem, ułożyć i zapięć dziecko. I tylko wtedy można wyjść z nowonarodzonym dzieckiem ze szpitala.

Co do tradycyjnego zdjęcia z dzieckiem owiniętym w kopertę z kokardką i z bukietem kwiatów, jak to u nas jest w zwyczaju - czy można je zrobić opuszczając szpital?
- Możesz zrobić zdjęcie. Moja mama przyniosła róże, wzięłam dziecko na ręce i zrobiliśmy sobie zdjęcie koło szpitala.

Słyszałam, że pielęgniarka przychodzi przez jakiś czas po powrocie mamy z dzieckiem do jej domu i pomagać przy nim - czy to prawda?
- Tak, to prawda. Wypisano mnie w poniedziałek, a już w środę pielęgniarka przyszła do nas do domu (po wcześniejszym telefonie). Zbadała dziecko, zważyła je, pokazała jak prawidłowo kąpać, co zrobić, żeby pępowina szybciej się goiła. Pomogła mi również wypełnić deklarację i wyjaśniła krok po kroku, co mam dalej zrobić. Wyjaśniła mi kiedy mam iść z dzieckiem do okulisty, do ortopedy oraz kiedy na szczepienia, które w Polsce, uwaga - są bezpłatne.  Zapisała mi wszystkie najważniejsze informacje na kartce. Pielęgniarka przychodziła często przez miesiąc, albo nawet półtora.

Co z aktem urodzenia i numerem PESEL?
- Tego samego dnia, w którym nas było wypisano ze szpitala, pojechaliśmy do Urzędu Stanu Cywilnego, aby otrzymać akt urodzenia dziecka. Pracownik w urzędzie zapytał tylko o moje imię i o ile zrozumiałam, wysłano im już jakieś pismo ze szpitala, że ​​urodziłam dziecko. Tam były zapisane wszystkie potrzebne dane i od ręki wydrukowano akt urodzenia oraz nadany numer PESEL. Myślałem, że numer PESEL będę musiała wyrobić w innym miejscu (w Urzędzie Miejskim, przy Placu Wolności 1)), ale okazało się, że nie. I jeszcze jeden ciekawy szczegół: polskie akty urodzenia mogą być pełne albo skrócone. Lepiej od razu poprosić o pełny akt urodzenia.

Mając już akt urodzenia i numer PESEL - czy można ubiegać się o pomoc finansową?
- Tak. Potrzebujemy wypełnić wnioski w OPS (Ośrodek Pomocy Społecznej). Na dziecko otrzymuje się wsparcie finansowe w wysokości 1000 zł miesięcznie przez 12 miesięcy plus jednorazowo dodatkowe 1000 zł, pod warunkiem, że od 10 miesiąca ciąży było się pod stałą opieką lekarza ginekologa. Ja byłam pod opieką na Ukrainie i miałam ze sobą wszystkie dokumenty z datami. Ponadto mój lekarz tutaj w Polsce napisał mi potwierdzenie tego i też otrzymałam tę pomoc. Dodatkowo, jako uchodźca, moje dziecko też zaliczone zostaje do uchodźców, w związku z tym otrzymałam dodatkowo jeszcze jednorazową pomoc w wysokości 300 zł. Nie wiem, czy jeszcze tę pomoc wydają, ale ja ją otrzymałam. Ponadto też można ubiegać się o 500 zł z ZUS-u.

Czyli co miesiąc na dziecko wypłacają 1000 zł i 500 zł?
- Dokładnie. Bo to są różne rodzaje pomocy. Możesz również ubiegać się o pomoc w OPS, jeśli rodzina ma niskie dochody i jeżeli jesteś samotną matką. Ale musisz mieć wszystkie dokumenty przetłumaczone przez tłumacza przysięgłego.

Wiele osób zadaje mi pytanie: jeżeli dziecko urodzi się w Polsce, to czy automatycznie otrzymuje ono polskie obywatelstwo?
- Nie, dziecko nie otrzyma obywatelstwa Polskiego, jeżeli jego rodzice są Ukraińcami.

W takim przypadku w akcie urodzenia dziecka będzie „obywatelstwo Ukraińskie”.
Gdyby któryś z rodziców był obywatelem Polskim, to wówczas tak - dziecko otrzymałoby obywatelstwo Polskie - tylko pod takim warunkiem. Podobnie rzecz się ma, aby uzyskać obywatelstwo Ukraińskie. Musimy w tej sprawie udać się do Gdańska lub Warszawy i tam sporządzić dokumenty. My, mieszkający w Nowogardzie, terytorialnie podlegamy pod Gdańsk i tam będziemy musieli się udać. Jednak zanim to zrobimy, musimy najpierw wykonać tłumaczenie przysięgłe aktu urodzenia, wypełnić wszystkie wnioski, które pobrać ze strony internetowej. Istnieje również możliwość wklejenia zdjęcia dziecka do paszportu, abyście mogli podróżować razem, bo na paszport dziecka trzeba długo czekać. Jeśli musisz wkrótce gdzieś jechać, jest to bardzo wygodne i szybkie rozwiązanie problemu.

Na koniec Julio, co poradziłabyś kobietom, które planują poród w Polsce?
- Najlepsza rada, jaką mogę dać, to nie panikujcie! W Polsce są znakomici lekarze, a w Nowogardzie to na pewno. Nie wiem, jak jest w całej Polsce, bo różnie ludzie mówią. 

Też różne rzeczy słyszałam na temat mojego lekarza, ale okazał się dla mnie i mojej córki bożym lekarzem. Bardzo przyjazny i wesoły. Najważniejsze jest to, żeby się nie martwić. Jesteśmy tu naprawdę dobrze traktowani i nie jesteśmy tu obrażani, więc na pewno wszystko będzie dobrze!

Dziękuję Julio za wspaniały wywiad, że tak szczerze dzielisz się swoją wiedzą i radami. Myślę, że jesteś bardzo silną i odważną kobietą. Twoje doświadczenie jest na prawdę inspirujące!
Jak widać poród w Polsce wcale nie jest straszny, ważne jest tylko posiadanie niezbędnych informacji. Do zobaczenia w kolejnych, mam nadzieję, inspirujących was artykułach!

Krystyna Radkovska
pełnomocnik Burmistrza
ds. polsko-ukraińskich

* * *

Привіт, дорогі друзі! Як і обіцяла, пишу продовження статті про Юлю, яка народжувала в Новогарді. В першій частині статті була інформація про вагітність і самі пологи. А в цій частині Юля розпoвість про подальші дії. Які документи на дитину потрібно оформити, яку допомогу можна отримати і питання, яке цікавить багатьох: якщо дитина народилася в Польщі, чи буде вона автоматично мати польське громадянство?

Отже, Юля, ти народила дитину і через кілька днів вас виписали. Які були твої наступні дії?

- Дуже важлива річ: без автокрісла вас не випишуть. В машині обов’ язково має бути автокрісло. Приходиш в палату з кріслом, дитину кладуть, пристібають, все як має бути. І тоді ти з кріслом виходиш з лікарні.

А як же фото з виписки? З дитиною, завернутою в конверт з бантиком, і з букетом квітвів, як у нас прийнято?

- Можна собі сфотографуватися. Мама принесла мені троянди, я взала на руки малу і ми сфотографувалися біля лікарні.

Я чула, що до породіллі може приходити медсестра в перші дні і допомагати з дитиною. Це правда?

- Так. Мене виписали в понеділок і вже в середу прийшла медсестра (попередньо зателефонувавши) до нас до дому. Вона оглянула дитину, зважила, показала як правильно купати, що зробити, щоб пуповина швидше загоїлась. Також вона допомогла мені заповнити декларацію і розповіла покроково, що я маю далі робити. Коли до окуліста, коли до ортопеда, коли щеплення робити (щеплення, до речі, усі безкоштовні). Абсолютно все розписала на картці. Приходила медсестра досить часто протягом місяця чи навіть півтора.

А як щодо Свідоцтво про народження і Песеля?

- В той самий день як нас виписали, ми поїхалаи в Ужонд цивільних станів. Я сказала, що мені потрібно свідоцтво про народження для дитини. Працівниця тільки запитали як мене звати і, на скільки я зрозуміла, їм відправили вже якогось листа з лікарні, що я в них народила дитину. Вона знайшла цей лист, де вже були написані всі необхідні дані. І мені одразу там видрукували Свідоцтво про народження і Песель. Бо я думала, що Песель треба буде тут (в Уженді міста) робити, але ні. І ще одна цікава деталь: свідоцтва бувають повні і короткі. Краще одразу попросити, щоб дали повне свідоцтво.

І вже маючи Свідоцтво про народження і Песель можна іти оформляти допомогу на дитину?

- Так. В ОПСі (Осередок соціальної допомоги) потрібно заповнити бланки на допомогу. Кожного місяця протягом року на дитину виплачують по 1000 зл. І ще є одноразові 1000 зл, якщо стати на одлік до 10 тижня вагітності. Я ставала на облік ще в Україні і мала з собою усі документи з датами, мій лікар тут в Польщі, написав мені підтвердження і я також отримала цю допомогу. І ще можна отримати одноразові 300 зл, тому що дитина вважається біженцем. Не знаю, чи зараз ще видають цю допомогу, але нам дали. Ну і в ЗУСі теж можна оформити 500 зл.

 Тобто, на дитину кожного місяця платять і 1000 зл, і ще 500 зл?

- Так. Бо це різні види допомоги. І також в ОПС можна оформити допомогу, якщо сім’я малозабезпечена і, якщо ти мати-одиначка. Але потрібно мати перекладені у присяжного перекладача усі документи.

Багато хто в мене запитує: якщо дитина народилася в Польщі, чи отримує вона автоматично громадянство Польщі?

- Ні, дитина не отриамає громадянство Польщі, якщо її батьки українці. І в Свідоцтві про нардження написано “громадянство українське”. Якщо б один з батьків був поляком, то так, дитина мала б громадянство Польщі, але якщо ні, то ні. І так само, щоб отримати українське громадянство, потрібно їхати в Гданськ або в Варшаву і там оформити документи. Ми відносимося до Гданську. Для цього протрібно зробити присяжний переклад на українську мову Свідоцтва про народження, заповнити всі заяви ( їх можна самому собі роздрукувати з сайту). І ще там є можливість вклеіти фото дитини у свій паспорт, для того, щоб можна було подорожувати разом. Бо на паспорт для дитини доведеться досить довго чекати. Якщо потрібно кудись їхати вже, то це дуже зручне і швидке вирішення проблеми.

І на останок, Юліє, що б ти порадила жінкам, які планують народжувати в Польщі?

- Найкраща порада, яку я можу дати це — не панікувати! В Польщі чудові лікарі. В Новогарді це точно. Не знаю за цілу Польщу, бо люди різне говорять, я і за свого лікаря я чула різне, але зі свого боку можу сказати, що він лікар від Бога. Дуже привітний, веселий. Головне не переживати, до нас тут гарно ставляться, нас тут ніхто не ображає, тому все обов’язково буде добре!

Дякую тобі, Юля, за чудове інтерв’ю, за те що так щиро ділишся воїми знаннями, порадами. Я вважаю, що ти дуже сильна духом і смілива жінка. Твій досвід надихає!

Як бачите, народжувати в Польщі зовсім не страшно, важливо лише володіти необхідною інформацією.

До нових надихаючих статтей у наступних випусках!

Христина Радковська,
уповноважена особа мера міста
до справ польсько-українських

Informujemy, że zmienił się numer infolinii ds. uchodzców z Ukrainy.
Aktualny to:

+48 690 800 077